Мій син народився на початку березня. На руках у свекрухи він жодного разу не був, тільки вранці, зітхнувши вона відзначала: «Знову плакав!». Оксана Степанівна цілеспрямовано виживала нас з квартири, оскільки чекала повернення з армії свого молодшого сина. В присутності чоловіка свекруха мене не зачіпала. А ось коли його не було вдома, тут вона давала волю словам: злим, образливим для мене і принизливим. Маму мою, що приїжджала з села, не пускала на поріг, прихистила її сусідка, поверхом нижче, а бачилися ми вдень ​​на вулиці

Мій син народився на початку березня. На руках у свекрухи він жодного разу не був, тільки вранці, зітхнувши вона відзначала: «Знову плакав!». Оксана Степанівна цілеспрямовано виживала нас з квартири, оскільки чекала повернення з армії свого молодшого сина. В присутності чоловіка свекруха мене не зачіпала. А ось коли його не було вдома, тут вона давала волю словам: злим, образливим для мене і принизливим. Маму мою, що приїжджала з села, не пускала на поріг, прихистила її сусідка, поверхом нижче, а бачилися ми вдень ​​на вулиці.

Повідомляє     bbcccnn.org

В місто я приїхала вчитися. Але так сталося, що я закохалася і вийшла заміж. Олексій привів мене до себе в одну з трьох кімнат у квартирі, де жив зі своєю мамою, Оксаною Василівною і братом Іваном. Брат на той час служив в армії. Мене зустріли без захвату, так як свекруха мріяла, що Олексій піде в зяті. Вона вже й дівчину з будинком йому примітила, а тут синок привів додому боязку сільську дівчинку, яка боялася кроку ступити, щоб не викликати невдоволення свекрухи.

Свекруха мого чоловіка теж не любила. У неї був перший невдалий шлюб, в якому народився Олексій. Після розлучення сина вона віддала своїй матері, яка його і виховувала. Незабаром свекруха вийшла заміж, народила сина Івана, а старшого тільки одного разу взяла погостювати в місто, але вітчим влаштував скандал і більше у матері Олексій не був.

Молодшого Івана його теж влітку, привозили в село, там він хвалився, що мама на роботі отримувала два подарунки до Нового Року і обидва з’їдав він один. Бідний його брат Олексій, позбавлений батьківської любові, жив з бабусею в хаті під солом’яною стріхою в холоді і голоді, але зате любов’ю бабуся його не обділяла.

Коли сини пішли в армію, то Івану Оксана Степанівна постійно висилала посилки, а Олексію один раз прислала смішні гроші – десять рублів. Правда, після армії свекруха нарешті забрала Олесія до себе, бо в місті у нього була робота.

А потім він туди привів і мене. В квартирі свекрухи я повільно, але впевнено заробляла невроз. Оксана Степанівна цілеспрямовано виживала нас з квартири, оскільки чекала повернення з армії свого молодшого сина. В присутності чоловіка свекруха мене не зачіпала. А ось коли його не було вдома, тут вона давала волю словам: злим, образливим для мене і принизливим. Маму мою, що приїжджала з села, не пускала на поріг, прихистила її сусідка, поверхом нижче, а бачилися ми вдень ​​на вулиці.

В такі моменти я щиро мріяла про свій куточок, нехай маленький, тісний, але свій, де не було б образ і я не тулилася б по кутах, рятуючись від злості. Але Олексій, прийшовши з роботи, хотів їсти, а я, навіть якщо і була вдома, не могла вийти без нього на кухню і щось приготувати, сиділа, закрившись в кімнаті.

Незабаром Іван, який повернувся з армії, теж привів додому невістку. Вона чекала дитину. Свекруха їй щоранку подавала склянку свіжого соку, а мені заборонила навіть користуватися пральною машиною. Моє життя перетворилося на пекло, свекруха мене просто переводила причіпками, ображала моїх батьків, щоб було ще болючіше. На той час я теж чекала дитину.

Мій син народився на початку березня. На руках бабусі він жодного разу не був, тільки вранці, зітхнувши вона відзначала: «Знову плакав!». Перший онук не викликав у свекрухи родинних почуттів. Та незабаром мені пощастило і ми зняли невеличку кімнатку в гуртожитку. Бабуся не прийшла ні разу, хоча жили ми недалеко один від одного, в десяти хвилинах неспішної ходьби.

Іван свекрусі показав, що таке солодке життя. Він зловживав оковитою і виніс з дому все, що можна було продати. Невістка втекла від них, залишивши свекрусі двоє своїх дітей. Онуки Оксани Степанівни залишилися на її руках, але вона не скаржилася, адже від улюбленого сина народжені. Нашого сина вона знати не хотіла, втім, він її і не сприймав, як бабусю. Називав по імені-по батькові, зі словом «бабуся» вона не асоціювала.

А у нас навпаки справи потихеньку почали налагоджуватися. Через десять років скитання по квартирах, ми нарешті в’їхали у власний будинок, допомогли мої батьки. Свекруха, змучена витівками молодшого сина, який з кожним роком все більше котився вниз, сильно захворіла. Якось вона з’явилася на порозі нашого дому, чорна від горя і хвороби.

Вона сказала, що їй нема куди йти і що на Олексія у неї остання надія. Внуки, діти Івана, забирають у неї всю пенсію, а їй треба за щось жити. Серце Олексія розтануло і він попросив мене, щоб я не виганяла свекруху, а дозволила їй у нас жити. Ми виділили для неї окрему кімнату.

Ось так, свекруха все життя  любила молодшого сина, а на старість голову прихилила біля старшого, якого і дитиною ніколи не вважала.

Be the first to comment on "Мій син народився на початку березня. На руках у свекрухи він жодного разу не був, тільки вранці, зітхнувши вона відзначала: «Знову плакав!». Оксана Степанівна цілеспрямовано виживала нас з квартири, оскільки чекала повернення з армії свого молодшого сина. В присутності чоловіка свекруха мене не зачіпала. А ось коли його не було вдома, тут вона давала волю словам: злим, образливим для мене і принизливим. Маму мою, що приїжджала з села, не пускала на поріг, прихистила її сусідка, поверхом нижче, а бачилися ми вдень ​​на вулиці"

Leave a comment

Your email address will not be published.


*