МЕНІ ТРИДЦЯТЬ СІМ РОКІВ. НЕЩОДАВНО МЕНІ НАРЕШТІ ЗАПРОПОНУВАЛИ ВИХОДИТИ ЗАМІЖ. АЛЕ У ЧОЛОВІКА ЗА ПЛЕЧИМА РОЗЛУЧЕННЯ І ДИТИНА ВІД ПЕРШОГО ШЛЮБУ. А Я НЕ ВПЕВНЕНА, ЧИ НЕ ЗАВАЖАТИМЕ ЦЕЙ ФАКТ НАШІЙ МАЙБУТНІЙ СІМ’Ї

Мені тридцять сім років. У всіх моїх подруг вже давно дорослі діти, а мені щось ніяк не щастить в цьому питанні. У мене було кілька невдалих стосунків, але до цього часу заміж мене так ніхто і не покликав. А я завжди хотіла мати сім’ю, таку, щоб мама, тато, діти. Я собі навіть не уявляю, що може бути якось по-іншому.

Хочу зазначити, що я росла в чудовій родині, мене завжди виховували в доброзичливій атмосфері тому, напевно, я виросла досить доброю людиною. Мені завжди хотілося мати власну сім’ю. Проте я розумію, що з кожним роком шансів у мене стає все менше. Всі чоловіки мого віку або одружені, або вже розлучені.

І після кількох невдалих відносин мені вже здавалося, що я навіть зможу полюбити чоловіка з чужою дитиною, але за умови, що я обов’язково ще народжу свою. Ось настільки я зневірилася знайти близьку мені людину.

джерело

Однак рік тому я зустріла чоловіка і у нас все з ним було дійсно добре. Івану 40, він розлучений і в попередньому шлюбі у нього росте син. Можу навіть з упевненістю сказати, що я закохалася в нього. Проте мене щось стримувало по відношенню до нього. І я до останнього не могла зрозуміти що це. Адже все начебто добре, але підсвідомо не дає мені спокою. І тільки недавно я зрозуміла, що причиною моєї якоїсь неприязні до нього є наявність у нього дитини.

Так, я говорила, що для мене це не проблема. Просто, мабуть, з цим не можна нічого вдіяти. Я начебто і готова, але не відчуваю, що з ним у мене вийде повноцінна сім’я. Відчуття, ніби я зустрічаюся з покинутою людиною. І мені дуже важко такого розглядати в ролі чоловіка. І це дуже дивно.

Мої подруги стверджують, що це цілком нормально. Кажуть, що так було і буде завжди, і мені варто пошукати іншого чоловіка, якщо цей факт вже так сильно мене тривожить. Але я ж підсвідомо розумію, що я не така людина, яка ось так зможе від всього відвернутися.

Я не настільки байдужа і погана людина. Саме усвідомлення того, що якщо я його кину, то почну звинувачувати себе, не дає мені спокою. Це щось зовсім неправильне і невластиве мені.

Намагалася поговорити про це з психологом, до якого ходила ще задовго до знайомства. Вона намагається бути доброзичливою і каже, що на мене просто занадто сильно тисне суспільство. Цим вона пояснює мої сумніви щодо нього.

Іван має щодо мене дуже серйозні наміри, він прямо каже, що хоче зі мною одружитися. А я ще не знаю, яке рішення прийняти, бо не впевнена, чи зможу прийняти його дитину. Чи не з’явиться у мене ревність відносно його почуттів до власної дитини і до мене?

Загалом, сподіваюся, що незабаром я зможу розібратися з тим, що мені з цим робити. Адже в першу чергу я хочу розібратися в самій собі і зрозуміти, що зі мною відбувається. Правильні вчинки я здійснюю чи ні. У мене і далі є велике бажання створити сім’ю, але не з таким стартом. Що мені робити? Як зрозуміти, наскільки дитина від першого шлюбу може вплинути на наше сімейне життя?

Be the first to comment on "МЕНІ ТРИДЦЯТЬ СІМ РОКІВ. НЕЩОДАВНО МЕНІ НАРЕШТІ ЗАПРОПОНУВАЛИ ВИХОДИТИ ЗАМІЖ. АЛЕ У ЧОЛОВІКА ЗА ПЛЕЧИМА РОЗЛУЧЕННЯ І ДИТИНА ВІД ПЕРШОГО ШЛЮБУ. А Я НЕ ВПЕВНЕНА, ЧИ НЕ ЗАВАЖАТИМЕ ЦЕЙ ФАКТ НАШІЙ МАЙБУТНІЙ СІМ’Ї"

Leave a comment

Your email address will not be published.


*