Плакали тоді двоє Ганна і Зоряна. – Коли вже таке сталося, я ж не проти, щоб у мене внук був. Ви тільки мене не кидайте, – старенька попросила Зоряну

Зоряна була надто гордою і вміла з ходу будь-кого відшити. Коли вона проходила селом – то у хлопців аж серце переставало битись. Вона була дуже вродливою. А коли після школи вступила в педінститут, сільські хлопці геть засмутилися. Розуміли, що, отримавши диплом, дівчина навіть не подивиться у їхній бік. 

Та вже через рік Зоряна повернулася додому. Мама на роботі отримала травму. Перевелася дівчина на заочний і доглядала вдома за лежачою мамою. Зоряна маргіналів просто на очах. Колишні  непримітні подруги виходили заміж, народжували дітей, а Зоряна ніяк не будувала своє щастя.

Коли мама Дівчини померла, то одною відрадою була робота. У школі серед дітей дівчина забувала  про самотність. Не раз ловила себе на думці, як добре було б мати донечку чи синочка! Та зустріти чоловіка, якого б покохала, Зоряна вже й не сподівалася.

Джерело
Хто у селі на 29-річну дівку подивиться?!«Молодість і красу вже не повернеш, а от дитя треба народити, поки не пізно», – посміхнулася своїй думці, розглядаючи у дзеркалі перші павутинки зморщок в кутиках очей.

Тієї ж ночі Зоряні  приснився сон про сина. Вона леліла його, а він щиро посміхався їй. Бажання народити ніяк не покидало Зоряну. І коли вона починала про це мріяти, перед очима стояв Назар. Вони разом працювали у школі.

Колись Назар залицявся до Зоряна, але вона навіть не дивилась в його бік. Жінка відчувала, що чоловік і досі небайдужий до неї. Але думки про спільне життя вона гнала геть – у Назара була хвора дружина.

І коли пізно ввечері в учительській Назар  тихо сказав, щоб Зоряна залишилась, бо поговорити треба, дівчина відразу згодилася.

День, коли зрозуміла, що при надії, був найщасливішим у її житті. Але тепер постала нова проблема: треба було приховати від Назара, що у них буде дитина. А то ще вирішить залишити хвору дружину.

Поки її цікавий стан був непомітним, вирішила переїхати в район. Там вона мала тітку, яка сама жила.

Для Назара  було повною несподіванкою, коли 1-го вересня завучка сказала, що Зоряна більше не працює. Треба ж було йому місяць з жінкою у санаторій їхати? Не відпустив би Зоряну, якби був на місці.

Пройшов час. У Зоряний народився хлопчик. Назвала вона його в честь тата. Та коли через чотири роки син спитав про татуся. Вона й придумала на ходу історію про аварію, яка забрала татка.  

– Він дуже тебе любив і тепер оберігає з неба, – ласкавим голосом розповідала Зоряна сину.

Одного разу, коли вчився вже в п‘ятому класі, хлопчина прибіг зі школи весь в сльозах і прямо з порога випалив: «Хлопці кажуть, що ніякого татка у мене немає! Ми ж навіть на могилу не ходимо?» 

Усю ніч жінка думала, що сказати синові. Сказати правду – значило втратити його довіру. В голову їй прийшло тільки одне: поїхати у рідні краї і знайти могилку з таким ім‘ям.

Вже наступного дня жінка відпросилася з робити і поспішила на автобус.Від хвилювання серце шалено тріпотіло: чи вдасться її план?

Знайшла в сусідньому селі. І прізвище сходилося, і по датах чоловік міг би бути батьком її Назарчика! До того ж видно, що на могилці рідко хто буває – не доглянута.

Відтоді напередодні дня народження сина Зоряна їхала з ним на могилку незнайомого їй чоловіка, прибирали, привозили квіти.

Одного разу, прийшовши з роботи, жінка не застала вдома сина. На столі лежала записка: «Не хвилюйся. Поїхав до татка».

Назар підійшов до знайомої могилки, поклав вінка. Як же йому багато хотілося розповісти чоловікові, який мовчки дивився на нього з фото.

Раптом почув за спиною  дрібне стукотіння. Спираючись на паличку,  підійшла старенька бабуся. Зморшкуватими губами тихо промовила молитву. А потім пильно глянула на хлопчину і запитала:

– Ти хто такий ? 

– Я приїхав до тата, – збентежено прошепотів хлопець.

У старенької нервово засіпалися повіки.

– Тут мій синочок похований. забрала його аварія. Крім нього у мене нікого не було. До сьогодні. Кажеш, твого тата могила? А я не вірила сусідці, яка казала, що сюди хтось приїжджає і віночки кладе. Думала, так мене втішає. А виходить, у мене є внук…

Сльози тихенько котилися по старечих щоках. Ганна, так звали бабусю, запросила Назара до своєї хати, нагодувала його смачнющим борщем, показувала фотографії свого синочка і все пильно дивилася на нього, вишуковувала в хлопцеві такі знайомі і рідні риси обличчя…

А коли хлопчина вже стояв на порозі, взяла з нього слово, що найближчим часом приїде з мамою.

Додому хлопець повернувся із сяючими очима і з порога ошелешив свою маму:

– Мамусю, я зустрів свою бабусю, татову маму. Вона така славна! В гості нас запрошувала! 

У жінки після такої новини серце застигло. Що вона скаже незнайомій жінці? Як пояснить старій цю ситуацію. Як могла відтягувала ту поїздку, але син наполягав.   

Стара Ганна зустріла їх дуже гарно. У хаті пахло пирогами і молоком. Назар пішов у сад і поки сина не було поруч, Зоряна виплакала старенькій свою сповідь. Вона благала її простити. Плакали тоді двоє і Ганна і Зоряна.

– Коли вже так сталося, я ж не проти, щоб у мене внук був. Ви тільки мене не кидайте, – старенька попросила Зоряну.

Be the first to comment on "Плакали тоді двоє Ганна і Зоряна. – Коли вже таке сталося, я ж не проти, щоб у мене внук був. Ви тільки мене не кидайте, – старенька попросила Зоряну"

Leave a comment

Your email address will not be published.


*